Коли вже лишалось пару днів до вильоту ми довго вагались, що брати з собою в багажне відділення. Рідні радили взяти з собою сала чи ковбаси, там пригодиться, так, то так, але нам було невідомо чи дозволять провезти все це через кордон. Отож, вирішили не ризикувати.

Лише потім, коли без проблем та без перевірки здали свій багаж, зрозуміли, що можна було брати все, (в міру дозволеного — офіційно), що бажаєш. Наступного разу будемо знати. Головне щоб на людину багаж мав вагу не більше 20 кг.

Ми були свідками такої історії. Перед нами стояла жінка й здавала свій багаж, то коли поставила чемодани (2 шт) на ваги, на екрані висвітлилось 400 кг, їй повідомили, що потрібно в касу сплатити 200$ за перевищення ліміту дозволеної ваги. Вона звісно довго фиркала, махала руками, обурювалася, але коли сказали, що на її літак закінчується посадка, щоб оперативніше вирішувала летіти чи лишатись тут і "кукувати” на своїх чемоданах , то була змушена йти в касу й сплачувати.

Отож, за пару днів ми з'ясували що до Борисполя можна доїхати автобусами "Політ”, які стартують з метро "Вокзальна” (25 грн) і їдуть через метро "Харківська” (20 грн). Так як водій не міг нам повідомити точний інтервал між автобусами :від 30 — до 40 хвилин - приблизно казав він. Ми вже мали бути о 6 годині ранку в аеропорту, тому думаємо, щоб не спізнитись на довгоочікуваний рейс ми попросили родича підвезти нас до аеропорту на авто.

За добу до вильоту, як нам і радили ми вибрали собі місця біля вікна:) та роздрукували посадочні талони. Дали останні вказівки рідним по квартирі, щоб не забували поливати вазони. І вперед!

7 травня 2011 року о 5 годині ранку в Києві була сильна злива, було холодно та неприємно. Ми одягнули на себе куртки-дощовики і вирушили.

В авто я промовила вголос: - Не плач за нами, Україно, ми неодмінно повернемось!

Чесно кажучи я завжди маю далеку надію виїхати із України, так як сумно спостерігати, що відбувається і далі все гірше і гірше. Від природи ми маємо все: родючі землі, гори, моря, але не маємо гарного хазяїна для нашої неньки України. І тут "Остапа понесло”...Так, це вже твір на іншу тему, повертаюсь у необхідне русло.

Як я вже писала, що ми без проблем та черги здали багаж, при пред'явленні посадочних талонів нам дали оригінали квитків і ми попрямували до відповідних воріт. Пройшли контроль - "smile” все чудово! Ми все ближче наближались до мети.

Піднімаючись на борт літака нас вітали капітан та його команда. Зручно приземлилися ми почали набирати висоту.

Стюардеси провели показову інструкцію, що робити у непередбачуваному випадку. Так, думки були різні, важко собі уявити, що відчувають люди, коли літак стає некерованим. Пригадались слова пісні Сурганової "Рейс 612”... Знаю, про таке думати не варто та все ж такі думки були.

Якось так плавно, мабуть, щоб відволікти таких як я від поганих думок нам подали на вибір: вода — сік, потім принесли ситний сніданок і чай — каву. Поснідавши, ми не помітили як минув час, і капітан літака дав знати, що ми знаходимося над територією Австрії. Вже, так швидко?!!! Відень нас зустрів сонячною погодою.

Наш політ тривав майже 2 години, але, так як часовий поліс у Відні на 1 годину назад, то ми ще й виграли цілу годину, то чудово! Ми маємо більше часу пізнати нам невідому досі країну.

Коли наш літак приземлився у Відні, ми перейшли в транзитну зону в очікуванні наступної посадки до Загребу. Прилетіли ми о 8.20 годині ранку, а наступний рейс мав бути о 12.55, то ми мали достатньо вільного часу, щоб відпочити (подрімати), пообідати (бутербродами, які взяли з собою в літак:) та просто побродити по Duty free - прицінитися що по чім (ціни там на товар без ПДВ, справді дешево).

За годину до вильоту ми почали рухатись до своїх воріт, щоб пройти контроль: "smile — no problem”!

Тут було вже людей не так багато. Да, навіть не потрібно було прислухатись, щоб почути, що біля кав'ярні, купують пиво ціла компанія росіян, які ймовірно були вболівальниками своєї команди з хокею. Саме за день перед цим грали збірні Росії та Австрії, росіяни програли. Тому вболівальники заливали своє "горе” пивом, все то відбувалось дуже голосно + декілька разів по гучномовцю оголошували: по — прізвищу кожного підійдіть до певних воріт, бо вже закінчується посадка на рейс Відень — Санкт Петербург. Почули вони вже тоді, коли до кондиції дійшли, схаменулись, за сумки і побігли.

Без затримки розпочалася наша посадка на літак. З "МАУ” ми летіли на боїнгу 737, а тепер на рпрволс, різниця звісно відчувалась. Літак був менший та дуже голосно гудів весь політ, ще можливо, що ми не так високо підіймались (тоді - до 10 000 м.).

Після інструктажу нам принесли на вибір: вода — сік, чай — кава. Випили. Почали лише звикати до гудіння літака, як командир екіпажу повідомляє, що ми вже йдемо на посадку до аеропорту Загреба.

Невже!!! Ура! Політ наш тривав 55 хвилин. Приземлятись на таких маленьких літаках було теж екстремально, але Слава Богу, все чудово. Ми відчули під ногами землю.

ЧИТАТИ ДАЛІ...