Читати перипетії вчорашнього дня...

Другого ранку ми поснідали та вирушили на заплановану екскурсію. Погода була чудовою, вже всі були в зборі. Капітан та його помічник запросили всіх на борт, можна було вирушати — вперед за пригодами. На іншій зупинці до нас приєдналась ще одна група (німці).

Коли ми пливли, то нам зустрічались багато невеликих островів, на яких не було жодної людини, така собі — Земля обітована. Море мало такий світло-зелений насичений колір, дуже красиве. Краєвиди відбувались захоплюючі: безліч різноманітних лагун, соснові ліси були посаджені на кілометрові відстані та дуже близько до моря, тому для відпочиваючих тінь була завжди.

Першу зупинку ми зробили в місті Ровінь. Домовились, що за 2 години всі повернуться до корабля і розійшлись хто — куди. Коли ми лише запливали в місто, було таке відчуття, що ми знаходимося у Венеції. Будинки розташовані вздовж моря без суші, стіна будинку і відразу море. Дуже цікаво.

Так само як і Пореч, Ровінь має Старе Місто.

На самій вершині Міста знаходиться Кафедральний собор святої Євфімії з 62 - метровою дзвіницею, яка виконана в стилі бароко. Базиліка відновлена в період між 1725 та 1736 роками. Щороку 16 вересня в Ровіні проходить паломництво на честь святої Євфимії, куди приїздять багато тисяч віруючих зі всієї Європи.

Такими ж невеликими вулицями Старого Міста ми дійшли до собору. Краєвид відкривався приголомшуючий: море, сосни, місто. Зайшовши до базиліки в центрі - побачили саркофаг із тілом великомучениці Євфимії, далі є сходи, які ведуть на дзвіницю (ціна - 10 кун), куди ми вирішили підійнятись.

Дзвіниця собору — найвища в Істрії, висота мідної статуї складає 4,7 метра. Із вершини дзвіниці нам відкрилась захоплююча панорама, від якої затамувавши подих спостерігаєш за життям Старого Міста.

Розглядаючи Місто з вершини пташиного польоту тіло розслабилось, аж раптом як "грім серед ясного неба” починають виконувати свою щоденну роботу дзвони:

- Бум-бам-бум-бам-бум... дуже голосно і так декілька хвилин.

Відчуття важко описати, але потім звикаєш.

Спускались ми до центру з іншої сторони Міста, тут так само багато різноманітних кав'ярень та крамничок, де ми придбали собі листівку та магніт на згадку про Ровінь.

Ми йшли не поспішаючи розглядаючи старі будівлі, які були пофарбовані в різні яскраві кольори, дивлячись на таке, то смуток зникає, залишається лише радість та приємна посмішка. На базарі продають яскраві, запашні, красиві квіти — я роблю світлини, бажаючи зафіксувати красу на згадку: Зупинися мить, ти — чарівна!

В домовлений час всі повертаються на борт кораблика. Лишається метрів 100, бачимо, що капітан махає нам руками, щоб ми прискорили свій темп, отож, ми побігли:

Щоб бесіда була ще більш приємною всім на стіл ставлять глечики з вином. Капітан - офіціант розносить всім дуже ситий обід: риба-гриль, м'ясо, салат, рибні сосиски + вина скільки бажаєш. О, ми вже чудово розуміємо своїх сусідів-німців, а вони нас:):

Під час обіду нас всю дорогу супроводжували голодні чайки, вони чули запах риби. Хто хотів міг годувати чайок хлібом або головами від риби, таке відчуття ніби ти учасник екстрім — шоу:

"Годування дуже голодних чайок”.

Далі ми запливли в Лім-фьорд — вузька затока, що тягнеться углиб суші на декілька кілометрів, а також бачили Пазінську та Баредінську карстові печери.

Далі наша зупинка була в тихенькому привітному місті Врсар. Зійшовши на суходіл ми попрямували вузенькими вуличками до церкви святого Мартина. Навколо була тиша та спокій. Сам Врсар має дуже багато приватних будинків, але людей ми зустріли дуже мало. Прогулянка по місту тривала 1,5 години, в домовлений час всі повернулись до кораблика, щоб продовжувати мандрівку. Кораблик прямував далі. За пару годин ми пришвартувались до берегу Пореча. Happy end!