У місті Бохумі у федеральній землі Північний Рейн-Вестфалія жінок-мігрантів віднедавна навчають їзді на велосипедах. Група у складі десяти жінок вже розпочала свої заняття. Ініціаторами курсу виступили громадська організація «Ініціатива підтримки іноземних дітей» (IFAK) і Дияконія Рурської області.

На велосипед у зрілому віці

«Мамо, поглянь, ця жінка не вміє їздити на велосипеді», - вигукує чотирирічний хлопчик, показуючи в бік туркені, яка намагається втримати рівновагу, рушаючи з місця. «Так, дорослим значно складніше вчитися їздити», - пояснює мама. Справді, жінка, міцно вхопившись за кермо, невпевнено натискає на педалі, долаючи страх. Тренер Йоганна Задора-Ґрузе біжить поруч, аби в разі необхідності втримати від падіння свою підопічну.

Учениці Йоганни Задори-Ґрузе – дорослі жінки, родом з Туреччини, Іраку, Казахстану і Грузії. Група складається з десяти жінок, що хочуть навчитися їздити на велосипеді. Приміром, Мюзаен Балджі вже 16 років мешкає в Німеччині. У Туреччині, де минуло її дитинство, не прийнято, аби дівчата та жінки пересувалися на цьому виді транспорту. «У Німеччині на велосипедах їздять усі – діти, чоловіки, жінки, - каже Мюзаен. - От і мені захотілося цьому навчитися».

Мінімум 20 уроків

Йоганна Задора-Ґрузе, яка працює вчителькою німецької мови на інтеграційних курсах, спершу й уявити собі не могла, як непросто навчити дорослих жінок їздити на велосипеді. «Спершу ми відкрутили педалі, аби вони не заважали моїм ученицям вчитися утримувати рівновагу. Мені доводилося штовхати велосипед», - каже тренер. Лише через 20 годин занять жінки впевнено тримаються на велосипеді під час руху. Але рушати з місця та зупинятися їм все одно ще не так просто. Потрібно ще кілька годин тренувань, аби вони могли самостійно, без супроводу тренера їздити містом. За словами Йоганни, навесні буде сформована ще одна група жінок, які хочуть навчитися їздити на велосипедах.

«Потреба в таких курсах для жінок-мігрантів існує не лише в Бохумі. Всюди, де їх пропонують, вони користуються попитом», - підкреслює співробітниця Інституту соціально-екологічних досліджень Юта Дефнер. За її словами, такі курси є також в Берліні, Франкфурті-на-Майні та інших містах. Іноді емігрантські та благодійні організації пропонують такі курси у співпраці з поліцією та Німецьким клубом велосипедистів (ADFC). Але такі пропозиції радше спонтанні, постійно існуючих «велосипедних курсів» у Німеччині поки що нема.

Екологія плюс мобільність

«На жаль, такі курси пропонують не всюди, - каже Юта Дефнер. - Тим часом пересідати на велосипед має сенс уже навіть з точки зору довкілля, не кажучи вже про те, що завдяки велосипеду підвищується мобільність людей». Саме про мобільність, що необхідна мігрантам не менше, ніж корінним мешканцям, за словами Дефнер, мало хто замислюється.

«Високі ціни на бензин, затори на дорогах, вічні пошуки вільних місць для паркувань – все це змушує мене пересісти на велосипед», - каже учасниця курсу Зельма Уцан. За її словами, іншої можливості займатися спортом у неї нема. Саме тому вона вирішила брати уроки велосипедної їзди. «Мої діти дивуються, що я не вмію їздити на велосипеді», - каже 37-річна жінка. На околицях Бохума, за словами Зельми, є чимало живописних маршрутів, якими вона могла б їздити з дітьми у вільний час. «Чоловік обіцяв подарувати мені новий велосипед, якщо я навчуся на ньому їздити», - усміхається Зельма.